В Тернополі навколо ділянок для учасників АТО – знову конфлікт (+ відео)
Пішла з життя сім’я тернопільських учасників АТО, днями померла в 42 роки, слідом за чоловіком, відома в Україні героїчна медсестра Ірина Сивопляса. А їх живим побратимам чиновнички пропонують земельні ділянки лише метр на два…
Ми, керівники ГО «За Президента Украхни» Володимир Марус, Роман Цвях та Кирило Стремоусов давно й успішно кріпимо інститут Президенства в Україні, дужої й ефективної державної влади. Повторюю ще раз – для нас не є прийнятним, коли Президента обирають, а за місяць вже малюють йому мішені на лобі, вимагають повісити й розстріляти. Читати тут
Якщо не навчимося поважати свої державні органи, державні символи, державний прапор, державну Конституцію й мову, які ж ми тоді в біса патріоти? Але набагато важливіше ставити на місце тих чиновничків на місцях, шо плюндрують і Президента, і державу, і пам’ять загиблих героїв АТО. Ми це робимо постійно й по кілька разів на день.
Кілька тижнів тому Роман Цвях, перебуваючи в Тернополі, що його там вже за ефективне вирішення проблем народу з повагою називють «Спецназівець з Херсона», буквально за годину повернув городи мешканцям Шевченківських Гаїв. А ті городи, нагадую, забрав у них все той же «добродій», сільський голова Богдан Брич, до якого Роман прийшов з одним із учасників АТО, бо і тому пропонували тільки метр на два…
Все було як зазвичай: «Вам Президент обіцяв землю – то і йдіть до свого Президента», «Ти в мене зараз звідси вилетиш», «Тебе зараз заберуть», ну і все таке інше. Скільки ж я таких вже перебачив на своєму віку, але й зараз ще не можу звикнути до тої пихи, до того нахабства, до того презирства й зневаги до «простої» людини, до тої як вони вважають корони.
Звичайно ж, ладу з ділянками для воїнів АТО і в цьому випадку буде наведено, бо ми, як порадив нам пан Брич, підемо і до свого Президента, і до свого Авакова, і до свого Луценка, і до свого Барни. Що особливо дивує – повезло ж і місту, і області з керівниками. Бо маючи і Барну, і Надала, і Башту, можна жити та й не тужити.
Але ж отакі дрібні «людишки» постійно ганьблять і свій народ, і свого законно обраного Президента, і свою країну, і свою історію, і своїх героів. Та наголошую ще раз – в тих «бариг» немає жодних шансів. До того ж народ тернопільшини, а то є славетні нащадки героїчних воїнів УПА, люди дуже гарячі, з дуже загостреним почуттям справедливості. То й скоро всім тим злидням вже точно «жаба цицьки дасть»
Ще колись після Афгану, коли ситуація з героями була дуже схожа на нинішню, склав таку пісню. Записати її в студії зараз не в змозі, бо глупа ніч, але прочитайте будь ласка хоча б слова.
Эх, наливай, товарищ капитан,
Ты что — то слишком рано постарел.
Не доконал тебя Афганистан,
Хотя не раз был ранен и горел.
Ты под огнем от страха не хрипел,
Тебя хирург неслабо обкорнал,
Но все ж в чинах не слишком преуспел.
Поскольку зря под пули нас не гнал.
Наш батальон тебя похоронил,
Когда меня от пули заслонил.
Но пощадил, не взял Афганистан –
Эх, наливай, товарищ капитан!
Ты прав, бутылок дОфига в углу,
А что еще за радость у калек?
Зато не сел, как Витька, на иглу,
И не порезал вены, как Олег.
Однако жизнь дала серьезный крен.
Хотя, ты знаешь, я не хулиган.
Но в голове засел один рефрен –
И я хочу обратно в свой Афган!
Там минометы бешено гудят,
Но в кабинетах гады не сидят,
Не оскорбляет каждый шарлатан –
Эх, наливай, товарищ капитан.
Конечно, там был вовсе не курорт.
Но все ж я точно знал, в кого стрелять.
Так что ж теперь иду за третий сорт,
А за столом – опять всё та же …лядь.
Так невзначай откажут тормоза.
Я и врагу б того не пожелал —
Чтоб каждый «чмошник» тыкал здесь в глаза,
Что он меня туда не посылал!
А что я мог? Я слушал и молчал,
Ох, я б их всех в Афгане повстречал,
Меня в горах боялся сам шайтан —
Эх, наливай, товарищ капитан!
Ты посмотри, вон сколько орденов,
Дай Бог другим иметь по одному.
Я до сих пор кричу от страшных снов,
И вот теперь не нужен никому.
Но вы мне только дайте автомат –
Уж лучше в бой, чем снова в кабинет.
И я собой прикрою тех ребят,
Чтоб жили все, которых с нами нет.
Мы этот фильм обречены смотреть,
Мы можем спиться или умереть.
Но не отпустит нас Афганистан –
Эх. наливай, товарищ капитан.
Слава Україні!
Володимир МАРУС
Трекбэк с Вашего сайта.